«Мартин Боруля»: комедія, що не застаріває

Іван Карпенко-Карий — це не псевдонім для солідності. Це творчий камуфляж для Івана Тобілевича, людини, яка встигла бути всім: і письменником, і актором, і політичним підозрюваним. У свій час працював і в поліції, і в театрі, і в засланні.

Типовий український інтелігент кінця XIX століття — розумний, іронічний і до краю виснажений імперією. Він не просто писав п’єси, він видавав моральні діагнози. Його театр — це сцена, де ставиться не вистава, а правда життя: з борщем, шинелями, тещами і трагічними мріями про статус.

«Мартин Боруля» з’явився у 1886 році, і це — автобіографія, замаскована під жарт. Бо сам батько Івана Тобілевича подався в шляхетство, і там з ним трапився великий формулярний облом.

Сюжет книги

Отже, у нас є Мартин Боруля — добропорядний, заможний, цілком собі працелюбний чоловік. Але жити йому спокійно не дає одне велике горе — він не дворянин. А як же так? Має хату, має дітей, навіть слугу — а дворянства нема. Жах!

Мартин подає прохання до Сенату: мовляв, зробіть із мене поважну людину офіційно. Поки той сенат думає (а він думає довго — як будь-яка бюрократична установа), Боруля намагається жити по-дворянськи: не п’є зі звичайних склянок, не спілкується з простими людьми, віддає доньку за чиновника й ламає всім нерви. І собі теж.

А далі — звістка, яка ламає все: прохання відхилене. І ось тут починається найцікавіше — падіння, очищення, звільнення… та ні, просто Мартин трохи заспокоюється і викидає з хати канцелярію разом з усією «дворянською дурнею».

У чому сенс книги

Аудіокнига онлайн «Мартин Боруля» — класичний приклад того, як людина хоче бути не собою, а кимось «вищим», бо суспільство підказує, що «простий» — це соромно. Карпенко-Карий б’є не по людині, а по ілюзії. Він показує, як зовнішній статус може стати внутрішньою в’язницею.

Це не просто смішно, це болісно актуально. Усі ці борулі живуть і сьогодні: хтось купує липові дипломи, хтось підробляє резюме, а хтось вчить дітей «бути кимось», замість «бути собою». А фінал — як холодний душ: хочеш жити спокійно — викинь з голови всі ці фікції. Справжня цінність — у родині, праці, чесності, а не в штемпелях і гербах.

Думаєш, у XXI столітті все інакше? Ага. Просто тепер «дворянські» замашки мають інші форми: айфони, дипломи MBA, фото з відпочинку в Дубаї. Мартинів зараз — хоч відрами черпай. І кожен другий твердить: «Я не такий, як усі», натомість поводиться точнісінько як усі — женеться за формальним статусом. Це той випадок, коли комедія стає дзеркалом: ти смієшся, а потім ніяково поправляєш зачіску. Бо впізнаєш себе.

Про екранізацію

П’єсу не оминули й режисери. Найвідоміша екранізація — 1953 року, з блискучими акторами театру ім. Франка. Там усе зроблено з любов’ю: і шаровари правильні, і шкарпетки в Миколи прісно незручні. Актори грають так, що Боруля стає не героєм далекої епохи, а твоїм сусідом з третього поверху.

І хоча за радянських часів не дуже полюбляли «паразитарні розмови про класи», ця комедія пройшла, бо здавалася просто жартівливою. Але під жартом — уся наша історія, від боротьби за гідність до прагнення здаватися важливішим, ніж є. Слухати ааудіокнигу «Мартин Боруля» онлайн безкоштовно можна на нашому сайті.