Книжкові полиці сучасних українських авторів регулярно поповнюються новими іменами, але далеко не кожна робота здатна витримати перевірку на художню зрілість.

Роман «Дерево, що росте в мені» Жанни Куяви позиціонується як глибока психологічна проза про мешканців поліського краю, проте при найближчому розгляді твір розсипається на банальні штампи.

Замість живих людей слухач отримує набір ходячих нещасть, а замість серйозного дослідження людських душ — затягнуту й неправдоподібну мелодраму. Саме тому чесна рецензія на аудіокнигу онлайн «Дерево, що росте в мені» допомагає завчасно зрозуміти, чи варта уваги ця сучасна українська проза.

33 нещастя поліського розливу

У центрі сюжету перебуває родина, яку місцеві жителі називають королівськими. Але набагато точніше до них пасувало б прізвисько головних невдах художньої літератури. Їхні будні перетворені на нескінченний марафон страждань: персонажі то всерйоз замислюються про самогубство, то занурюються в запій, то годинами виливають оточуючим душу сльозливими монологами.

Автор навмисно поміщає героїв у безвихідні лікарняні стіни, позбавляючи другорядних персонажів найменшої можливості втекти від цього нескінченного ниття.

З одного боку письменниця вибудовує армію добрих і щирих сіромах, з іншого — демонізує меркантильних прагматиків. У підсумку протистояння виглядає штучним: перші постають інфантильними та слабкими егоїстами, а другі позбавлені будь-якої психологічної достовірності.

Головна мораль твору зводиться до сумнівного тезису: мовчки страждай, жалій себе, чекай біля моря погоди, і вищі сили обов'язково винагородять тебе за довготерпіння. Звучить утішно, але на практиці гарантовано дочекатися можна хіба що глибокої старості та розчарування.

Логічні провали та картонні образи

Серйозним випробуванням для читацького терпіння стає внутрішня нелогічність тексту:

• героїня, яка неодноразово намагалася накласти на себе руки — то таблетки жменями ковтала, то в озеро кидалася, — описується письменницею як неймовірно життєлюбна натура. Подібне поєднання виглядає абсурдно.
• місцева амбулаторія кидається виходжувати побитого волоцюгу виключно тому, що він свій. Виникає закономірне запитання: будь чужинець — залишили б помирати під парканом?
• лінія головного маніпулятора та аб'юзера роману прописана настільки поверхнево, що викликає лише посмішку. Дитячий шантаж матері в минулому раптом робить із хлопчика холоднокровного монстра. Навіщо він роками витрачає сили й гроші на складні маніпуляції з головною бідачкою книги, залишається загадкою для читача.

Гальмування сюжету та зайві деталі

Ритм книги заслуговує на окрему критику. Розповідь постійно спотикається про недоречні авторські відступи та важкі порівняння. Щойно сюжет починає розвиватися, письменниця різко тисне на гальма, щоб видати довгий опис погоди чи порівняти чиюсь фігуру з кримськими кавунами з гуртового ринку.

Подібні деталі не працюють на атмосферу і не отримують жодного розвитку в подальшому, перетворюючись на текстове сміття. «Дерево, що росте в мені» залишає по собі дивний присмак.

Автор щиро любить рідний край і сільський побут, що відчувається в окремих описах, але майстерності для створення повноцінного драматичного полотна поки не вистачає.

Спроба написати зворушливу історію про подолання труднощів обернулася наївною та незграбною мелодрамою, де персонажі викликають не співпереживання, а глухе роздратування.

Тому, перш ніж слухати аудиокниг книгу онлайн «Дерево, що росте в мені» варто уважно вивчити відгуки про книгу та оцінити українські книжкові новинки.