Костецький Анатолій Георгійович - Хочу літати!

Ви можете слухати безкоштовно Хочу літати!. Жанр: Казка, . Ви також можете прослухати повну версію (повний текст) онлайн без реєстрації та СМС на сайті Audiobook-mp3.com/uk або прочитати короткий зміст, передмову, опис та прочитати відгуки (коментарі) про аудіокнигу.
Аудіокнига Хочу літати!
Жанр: Казка,
01.06.2022
310
Встановити таймер
Таймер сну Після цього читання припиниться
0 годин
20 хвилин
Активувати таймер
Закрити

Костецький Анатолій Георгійович - Хочу літати! резюме книги

Хочу літати! - опис та короткий зміст аудіокниги. , слухати безкоштовно онлайн на сайті цифрової бібліотеки Audiobook-mp3.com/uk

Розділ 4

Все, про що я розповів, сталося минулого травня, на початку канікул.

Влітку ми, зрозуміло, пороз’їжджалися: хто в літній табір, хто в село до бабусі, тож і не літали майже. Самі подумайте: хіба цікаво одному, без друзів, літати?

Та ось канікули непомітно збігли, і ми знову пішли до школи.

Звичайно, тепер ми літали рідше — школа забирала чимало часу, та й вересневі ночі були прохолодними, а там і задощило. Добре, хоч Борька підучився. Правда, він так і не навчився влітати в крону липи — спробував був, але, бідолаха, весь обдерся і тиждень ходив до вух у зеленці! Зате ми всі разом тепер могли робити «нічні польоти» — так охрестив їх Ігор.

Ми літали до лісу — щоправда, приземлятись не наважились: надто темно було, та й Наталка відмовилась навідріз. Літали й понад містом — вивчали нові райони. А якось Наталка запропонувала облетіти будинки наших учителів і повкидати їм у кватирки букети. Уявляєте: прокидаються вони вранці, а в кімнаті — квіти! І що хочеш роби — а нізащо в світі не догадаєшся, звідки ж оті квіти взялися!

Наталчина ідея всім сподобалась, але... Ні, ми, звичайно, полетіли наступної ж таки ночі. Та от що із цього вийшло.

Першою ми вирішили відвідати Олену Анатоліївну — нашу «іноземку», вчительку англійської мови і літератури. Її ми любили більше за всіх. Олена Анатоліївна завжди розповідала так цікаво й захоплююче, що нам аж сумно ставало, коли кінчався урок. Та й двійок вона майже не ставила. Не те що Воліна Петрівна, математичка наша...

Одне слово, підлетіли ми до будинку Олени Анатоліївни та й ну гадати: де ж її вікно? Жила вона на сьомому поверсі, у третьому парадному. Ми порахували, що її вікна виходять у двір. Порахували — і підлетіли до одного з них. Кватирка, на наше щастя, була широко відчинена, тож Ігор і вкинув у неї барвистий букет зарошених айстр.

Раптом із квартири пролунав чоловічий зойк. Слідом за ним одразу спалахнуло світло в кімнаті — і ми побачили, що це зовсім не вікно Олени Анатоліївни! За шибою стирчав незнайомий лисий здоровань. Виявляється, він спав під самим вікном, і букет вологих, прохолодних айстр улучив йому просто в лисину!

Ми не встигли отямитись од несподіванки й дати дьору, як здоровань рвучко розчинив вікно, й очі в нього полізли на лоба!

Тут ми нарешті оговтались — і давай навтьоки! Ми летіли з такою швидкістю, що нас, мабуть, не наздогнав би й реактивний надзвуковий літак. Та голос лисого здорованя наздогнав.

— Держіть! Ловіть! Хапайте! Стій! Руки вгору! — верещав здоровань і вигукував іще такі слова, які вголос і повторювати соромно.

Що він потім думав, як пояснював собі наше літання, я не знаю. Мабуть, гадав, що ми йому наснилися. Та після цієї халепи ми, зрозуміло, вже більш нікуди не полетіли, а вирішили квіти відкласти, поки точно не довідаємося, де чиє вікно. Посиділи трохи в альтанці та й розійшлися по домівках.

Небавом підкотила зима.

Взимку, зрозуміло, ми й не думали про польоти: холодно, у пальтах не політаєш. А почала наближатись весна — знов задумались і чекали її приходу з величезним нетерпінням.

Аж ось настав і квітень. Літати було ще холоднувато, і ми весь вільний час каталися на трамваї: він ходив неподалік од нашого провулка.

Майже щодня після уроків ми сідали у вагон, займали найкращі місця — коло вікон — і мчали містом із веселим перегуком коліс. Ми уявляли: це поїзд, і він везе нас у далекі-да- лекі краї. На якійсь зупинці ми виходили й добиралися додому пішки тими вулицями, які вивчили під час польотів.

А бувало — їздили аж до Борьчиної бабусі. Я вже згадував, що вона мешкала на самій околиці, у Святошині. Її будиночок стояв перед кінцевою зупинкою трамвая, а за ним одразу починався ліс. Борисова бабуся щоліта назбирувала таку силу-силенну ягід і варила стільки варення, що їй самій було не впоратися з ним і за сто років! От ми й їздили іноді до неї «на допомогу» — як казала вона. І допомога наша була — ого-го! Всі варення — чорничне, ожинове, полуничне, з диких грушок та яб­лук — за зиму зникали безслідно, і вже на початку травня полички бабусиної комірчини полегшено зітхали під мізерною вагою спорожнілих банок і набиралися сил до наступної ягідної пори.

Зрозуміло, після таких візитів ми не в силі були дістатися назад пішки, а з насолодою всідалися в трамвай і весело мчали додому. Після цього ми всі днів зо три, а то й більше не могли навіть і глянути на цукерки, чим немало дивували батьків, котрі одразу ж починали мацати наші лоби та совати нам попід пахви термометри...

Щоправда, інколи насолоду від мандрівок нам трохи псував Володька Кучма. Трамвайна зупинка, де ми сідали, щоб вирушати в мандри, була якраз перед вікнами його будинку. І дуже часто цей капосний хлопець, запримітивши нас, вискакував на балкон і починав дражнитись. Як він тільки нас не обзивав! Але вдіяти ми нічого не могли — не будемо ж вдиратися в його квартиру! Звичайно, можна було б ізнову «поговорити» з ним у школі чи вночі підлетіти до вікна та гарненько налякати його. Але наступного дня ми забували його смішки: все ж він був нашим однокласником і, коли говорити по щирості, не таким уже й нікчемним дотепником. 

Чимало помандрувавши, ми пересвідчились: найкращий куточок міста — наш Виноградний провулок. Він був зовсім невеличкий, лише п’ять маленьких будинків. Провулок ховався за величезними спинами новобудов житломасиву і влітку виглядав дивовижно зеленим серед поки що не засаджених пустирів навколо нових будинків.

Джерело: Костецький Анатолій. Хочу літати! : розділ 4 / А. Костецький // Пригодам - ура! / А. Костецький. – Київ, 1995. – С. 122-126.

Хочу літати! слухати онлайн безкоштовно

Хочу літати! - слухати аудіокнигу онлайн безкоштовно, автор Костецький Анатолій Георгійович, виконавець

Подібні аудіокнижки до "Хочу літати!", Костецький Анатолій Георгійович

Подібні аудіокниги до "Хочу літати!" слухати онлайн безкоштовно повні версії.

Костецький Анатолій Георгійович прослухати всі книги автора по черзі

Костецький Анатолій Георгійович - всі книги автору в одному місці, щоб прослухати по черзі повні версії на сайті онлайн-аудіотеки Audiobook-mp3.

Костецький Анатолій Георгійович - Хочу літати! відгуків

Відгуки слухачів про аудіокнигу Хочу літати!, Читайте коментарі та думки людей про аудіокнигу
  1. Наталія Коваленко
    Наталія Коваленко 4 months ago
    Чудова повість! Мені 56 років, сама читала її кілька разів, діти любили, а тепер онукам буду читати))) Нажаль книжка ( називається Мінімакс кишеньковий дракон) залишилася в Краматорську, з якого ми були змушені виїхати через війну(( Дякую, що можемо слухати такі чудові твори рідною українською мовою!!!!