Про що роман «Маруся» Шкляра і чому він досі викликає суперечки

Після вибухового успіху «Чорного Ворона» Василь Шкляр знову повертається до теми повстанської України. Та цього разу в центрі його історичного полотна — не мужній отаман, а юна дівчина Маруся Соколовська, яка волею долі стає на чолі війська поліських повстанців.

Здавалося б, історія про боротьбу, смерть і честь, але «Маруся» — це ще й спроба показати жіночу силу в часи, коли історію писали чоловіки. Шкляр знову доводить, що уміє перетворювати національну трагедію на видовищну епопею.

У його романі — шаблі, кров, ідеали, кохання й відчай. Та за цим усім ховається питання: де закінчується героїзм і починається міф? І чи не забагато пафосу, навіть для автора, який звик писати про «незламних»?

Василь Шкляр — романтик з душею повстанця

Василь Шкляр — одна з найпомітніших постатей сучасної української прози. Його називають «батьком українського бестселера» — і не дарма. Його твори легко читаються, хоч і торкаються тем, що зазвичай несуть на собі вагу національної пам’яті.

Шкляр не боїться гучних тем: визвольні війни, повстання, трагедії ХХ століття. Він вибудовує з них не академічні реконструкції, а гостросюжетні драми з живими характерами, коханням і кров’ю.

У цьому його сила — і водночас слабкість. Іноді емоція перемагає глибину, але саме тому його книги читають не лише філологи, а й ті, хто просто шукає добру історію.

«Маруся» стала продовженням авторської місії — говорити про тих, хто боровся за Україну, навіть коли це було безнадійно. Для Шкляра історія — не минуле, а дзеркало сучасності. І через образи своїх героїв він запитує нас: чи ми самі не стали байдужими свідками нового кола історії?

«Маруся», короткий зміст

Події розгортаються в Україні 1919 року, коли країна розривається між арміями, урядами і чужими впливами. Головна героїня — шістнадцятирічна Маруся Соколовська — стає отаманом після загибелі трьох своїх братів.

Дівчина бере на себе командування поліським повстанським загоном, веде чоловіків у бій, надихає, карає, прощає — і при цьому залишається людиною, здатною любити.

Шкляр майстерно відтворює дух часу: холодноярські отамани, запорозькі вуса, шаблі, степ, порох — усе дихає романтикою боротьби. Проте саме в цьому і ховається певна театральність: персонажі виглядають радше символами, ніж живими людьми.

Маруся часто говорить мовою відозв, її промови більше схожі на патетичні універсали, ніж на слова юної дівчини. Але це не заважає роману захоплювати. Бо Шкляр, як справжній епік, не прагне психологічного реалізму.

Його мета — створити легенду. А легенда, як відомо, не обов’язково має бути правдоподібною — головне, щоб вона жила в нашій уяві. Повну аудіокнигу «Маруся» на нашому сайті можна слухати онлайн безкоштовно.

Історія як видовищний міф

«Маруся» — це історія, в якій пафос тече рікою, а шаблі блищать навіть під дощем. Автор насичує роман батальними сценами, панорамними описами боїв, кривавими зіткненнями. Інколи здається, що Шкляр навмисно створює надмірність — як режисер, який прагне епічного масштабу.

Та ця надмірність має свою мету: показати, що навіть серед мороку війни народжується щось світле — віра, любов, здатність до самопожертви. Маруся втілює ідею України — юної, тендітної, але незламної. І хоча подекуди роман скочується в гіперболу чи ідеалізацію, саме це надає йому відтінку народної балади.

Критики ж закидають Шклярові саме цю надмірну романтизацію. Мовляв, у нього навіть смерть — красива. Але в цьому й феномен автора: він не документує, а співає. Його тексти — не архів, а пісня, і саме тому вони запам’ятовують

Коли герої більші за життя

Шкляр не вміє бути іронічним. Його герої завжди стоять прямо, говорять високими словами і помирають красиво. І хоча сучасному читачеві такий підхід може видатись наївним, у ньому є своя щирість. Автор не грає з читачем у «постмодерні ігри» — він розповідає, як колись розповідали біля вогнища.

Ця прямота і щирість роблять «Марусю» своєрідним гімном героїчній Україні. Так, у романі є перебільшення, штучність, навіть певна «виставковість». Але в епоху цинізму така беззахисна віра в ідеали виглядає зворушливо.

Де Шкляр переграє самого себе

Між шаблями, битвами й ідеалами у «Марусі» є місце для кохання. Мирон Гірняк — чоловік, що стоїть поруч із Марусею, її опора і біль. Їхнє почуття не має шансів на щастя — занадто багато смерті довкола. І саме ця крихкість любові серед війни надає роману людяності.

Однак іноді здається, що автор боїться зняти броню зі своїх героїв. Маруся і Мирон більше схожі на символи, ніж на людей, що відчувають, сумніваються чи помиляються. Через це роман втрачає психологічну глибину, натомість виграє в масштабності.

Та, попри всі претензії, «Маруся» — це історія, що живе емоцією. У ній чути серце автора, його любов до землі, до української історії, до людей, які «не зрадили». І саме це залишає після прочитання не втому, а вдячність.

Слухайте онлайн роман Василя Шкляра «Маруся» — історичну епопею про юну отаманшу, яка стала символом боротьби українського народу. У романі поєднано реальні події 1917–1922 років, любов, кров і незламний дух свободи.