6 коротких зворушливих історій для душі

У кожного з нас бувають такі вечори: хочеться щось прочитати, але не так, щоб на два томи з глосарієм і картою. Просто взяти й за один вечір поринути в інший світ, трохи здивуватись, трохи посумувати, а трохи — просто побути людиною. Якщо це ваш запит — вітаю, ви за адресою. Отож, тримайте збірку творів, які:

• короткі, але з післясмаком,
• можуть викликати сльозу, екзистенційну кризу або невимовне «оце, да».

О. Генрі, «Останній листок»

Жанр: драма, класика, концентрована людяність.

Це коли в історії, що триває менше години, — все: хвороба, зневіра, дружба, мистецтво і самопожертва. Послухав — і одразу хочеться подзвонити подрузі, з якою вже сто років «не має часу зустрітись», і сказати їй: «Не вмерла я ще, листя тримається!». Це коротка історія про довіру, віру і те, що іноді листя на стіні може врятувати життя. Навіть якщо воно намальоване.

Роберт Шеклі, «Загибель Атлантиди»

Жанр: фантастика, сатира, «а що, якби…

Шеклі вміє так: ти слухаєш про зниклу цивілізацію, а раптом розумієш, що це історія про нас — тільки в дзеркалі кривого гумору. Усе начебто прозаїчно, але після останньої сторінки хочеться вийти на балкон і спитати у неба: «Це ми зараз про Атлантиду чи про людство в цілому?». Це наукова фантастика, яка встигає бути і вигадкою, і сумною правдою за 20 хвилин.  

Філіп К. Дік, «Король ельфів»

Жанр: фентезі, параноя, «все може бути».

Дік узяв сільського дядька, додав ельфів, туман і натяк на альтернативну реальність — і створив коротке фентезі, де за кожним кущем може бути портал. Або хвороба. Або доля.

Це трохи «Хоббіт» на пенсії, трохи «Матриця» на вилазці в Міссісіпі. І головне — питання: а якщо ти — король ельфів, але досі працюєш у бензоколонці, це що, міф, алегорія чи просто вівторок? Довжина оповідання: 30 хв. Питань після: на тиждень.

Роберт Блох, «Багата уява»  

Жанр: горор, психотрилер, «краще не фантазуй».

Усі знають Блоха як автора «Психо» (того самого з Хічкока), але в цьому оповіданні він показує: уява — страшна річ. Особливо коли вона працює не в ту сторону. Це історія про те, як уява може оживити більше, ніж треба. Коли слухаэш — спершу весело, потім дивно, а потім раптом холодок по шкірі. І ти такий: «Ой…». Порада: не слухайте перед сном. Бо що, як ваші думки теж щось оживлюють?

Ніл Ґейман, «Голіаф»  

Жанр: кіберпанк, філософія, «привіт, Матрице».

Це оповідання Ґейман написав спеціально до прем’єри фільму «Матриця». І так — воно влучає в саму суть: хто ми насправді? І що, якщо все довкола — ілюзія? Але подано це з ґейманівським стилем — легко, але в саме серце. «Голіаф» — це така міні-Матриця, де замість Нео — ти. Так, ти, книголюбе. А замість таблеток — слова. Наслідки: підозріло дивишся на чайник і замислюєшся, чи не симуляція це все.

Франсуа Моріак, «Літератор»

Жанр: психологічна проза, екзистенція, Франція.

Це не просто коротка проза — це такий концентрат душевної кризи, яку можна намазати на круасан. У головного героя все складно: творчість не йде, минуле гнітить, а життя здається таким… французьким.

Тут жах не в чудовиськах, а в чесній розмові з собою. І ця розмова — іноді страшніша за будь-який фентезі-бій чи привидів у підвалі. Смак: гіркий шоколад із нотками «життя складне, але я живий».

Підсумок вечора

• Замість дивитись серіали на Netflix — слухай аудіокнигу «Останній листок»О. Генрі.  
• Замість скролити TikTok перед сном — відкрий «Король ельфів»Філіпа Діка.  
• Замість нічних перекусів і холодильника — аудіокнига онлайн «Багата уява»Роберта Блоха.
• Замість філософських мемів в інсті — «Голіаф»Ніла Ґеймана.  
• Замість «мене ніхто не розуміє»— «Літератор» Франсуа Моріака.  

Приємного прослуховування!