Нестайко Всеволод Зіновійович - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого

Нестайко Всеволод Зіновійович - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого резюме книги

Але найдужче хвилювалися ми: я і Ява. Нам було чого хвилюватися. Бо то ми заварили усю цю кашу, ми придумали той театр.

Ми з Явою — Станіславський і Немирович-Данченко оцього нашого сільського МХАТу (чи пак, ВХАТу).

— А що?! А що?! — вимахуючи перед моїм носом руками, гарячкував восени Ява.— Хіба ж такий театр можна вшкварити! На весь район!.. Справжній МХАТ! Тільки то Московський, а наш буде — Васюківський художній академічний театр... ВХАТ... А що?! На гастролі їздитимемо... Ондо МХАТ недавно повернувся з Се-Ше-А. Хіба погано?

Та мене не треба було вмовляти. Я був Немирович-Данченко... Вмовляти треба було Галину Сидорівну та інше шкільне начальство. Проте й Галину Сидорівну не довелося вмовляти. Вона одразу підтримала нас:

— Молодці, хлопчики! Правильно! Я давно хотіла організувати драмгурток, та все якось не зберуся. Ну, раз ви ініціатори, то складіть список усіх бажаючих. Хлопці ви енергійні — будете старостами гуртка.

Ми дуже поважали себе того дня. Ми навіть ні разу не гигикнули і не копнули нікого ногою. Серйозні й солідні, ми ходили по класах і складали список — довжелезний, на два з половиною метри список. Спершу записалася майже вся школа. Добре, що потім, як це завжди буває, дев’яносто процентів відсіялося. Ми так захопилися, що навіть не всіх хотіли записувати. Колі Кагарлицькому Ява сказав:

— Дуже ти якийсь... тихий!.. Не видно тебе й не чуть ніколи. Тебе й на сцені не почують.

І тільки побачивши, як побуряковів від образи Кагарлицький, Ява змилостивився:

— Хіба що статистом будеш, юрбу гратимеш...— і записав.

На першому засіданні гуртка вибирали п’єсу. Вибирали довго. Десятки п’єс перебрали. Від трагедії Шекспіра «Отелло» (яку відхилили через її непедагогічність — занадто вже про любов), до драми Корнійчука «Платон Кречет» (теж про любов, хай йому грець!). Нас навіть почав брати відчай, ми вже подумали, що геть усі п’єси про любов. А навіть коли б про любов було й педагогічно, ми і самі не хотіли про любов. Щоб я вам ото при всьому селі цілувався на сцені з якоюсь Ганькою Гребенючкою!.. Я краще з коровою поцілуюсь!..

Нарешті Галина Сидорівна сказала:

— Поставимо «Ревізор» Гоголя. По-перше, це не про любов. По-друге, за програмою, отже, це нам навіть дуже корисно. По-третє, це просто надзвичайно весела і хороша річ. І ролей багато, якраз усім вистачить.

Ми тут же прочитали «Ревізора», і він нам дуже сподобався. Комедія — отака!

Як добре поставити — пупа порвеш.

Почали розподіляти ролі. І отут вийшла раптом заковика. Я і Ява як Станіславський і Немирович-Данченко, як ініціатори цієї справи, звичайно, цілком законно хотіли грати найголовніші ролі. Причому однакові. Але найголовніша роль була одна — Хлестаков. Я вважав, що ця роль якраз для мене. Сам Гоголь пише, що Хлестаков — «тоненький, худенький... без царя в голові... неспроможний зупинити постійної уваги на якій-небудь думці...». Ну, коротше кажучи, що там казати...

Але Ява сказав:

— Пхе!.. Гарненько придивись на себе в дзеркало, і ти сам зрозумієш, що ти схожий на Хлестакова, як свиня на коня. Тільки й того, що дві руки, дві ноги й голова. Хлестаков — це ж в-вогонь! Це ж, знаєш... Це — о!

І він став у позу, — задер носа і відкопилив губу.

— Ха! — сказав я. — Дивіться на нього! Ой, не можу! Хлестаков! Якесь опудало, а не Хлестаков! Крокодил якийсь!.. Ану пусти! Пусти, кажу, сорочку! Бо як дам.

Роль Хлестакова Галина Сидорівна віддала Колі Кагарлицькому.

Скрутно було і з іншими головними ролями. І городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановський був один... І суддя Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін — один. І попечитель Артемій Пилипович Земляніка — один. І... І все-таки «Ревізор» — геніальна п’єса. А Гоголь — геніальний письменник. Він знав, що ми з Явою гратимем у «Ревізорі», і написав дві ролі — Добчинського і Бобчинського. Геть однаковісінькі. Спеціально для нас. Щоб ми не сварились. Ролі, звичайно, не зовсім головні. Але ви не думайте — без Бобчинського і Добчинського нічого не було б. Все у п’єсі без них пішло б шкереберть. Не було б п’єси. І не грав би Кагарлицький Хлестакова. Бо це ж Бобчинський і Добчинський вигадали, що Хлестаков — ревізор. Отож-бо...

Коли ми з Явою це зрозуміли, ми одразу помирилися.

Почались репетиції...

Ох!.. 

Чомусь у нас з Явою ніколи не було сумніву, що ми дуже талановиті. Як артисти. Вже що-що, а різні вибрики, різні штуки-викаблуки робити ми вміли. Пх!.. На все село були знамениті.

 Джерело: Нестайко Всеволод. Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого : пригод. повість, написана Явою Ренем та Павлушею Завгороднім удвох / В. Нестайко ; мал. А. Василенка. – Київ, 1977. – Розділ І. – С. 4-6.

Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого слухати онлайн безкоштовно