Еліна Заржицька - Як Кактус зацвів

Еліна Заржицька - Як Кактус зацвів резюме книги

Як Кактус зацвів

У кімнаті, на підвіконні, жив великий шпичастий Кактус. За вікном сяяло сонечко, земля у горщику була м’якенька й сухенька, а протяг ніколи не торкався його шпильок. Здається, живи й радій. Але Кактус нудьгував.

– Ніхто на мене не звертає уваги, – торочив він і пильно оглядав свої колючки. – Чому ніхто не помічає, який я зелененький, який у тілі?

– Користі від тебе немає. Адже квітнути не можеш, – пирскала Фіалка, яка пишалася своїми біленькими квіточками. – Ось сиджу я поруч і тільки й бачу тебе, такого брутального, такого гострозубого...

І Фіалка потяглася до Сонячного Зайчика. Зайчик помилувався новим пуп’янком і стрибнув на маленький листочок, але підковзнувся й потрапив у колючі обійми Кактуса.

– Ой-ой-йой! – заквилив Зайчик. – Мій хвостик! Моє вушко! Ти проколов їх наскрізь!

За мить Зайчик побачив криві голки, які стирчали з його долоньки й люто затупотів золотавими ніжками:

– Ти злий! Більше я сюди ніколи не завітаю! Ні-ко-ли!

– Ось що ти наробив! – заголосила Фіалка й відвернулася від Кактуса. – Ти образив мого найкращого товариша.

– Хіба ж Я не твій товариш? – стиха запитав Кактус.

– Ні. Відтепер ти взагалі мій ворог, – відреклася від Кактуса Фіалка.

– Але ж я не хотів його образити, – почав виправдовуватися Кактус.

– Я загину, якщо Зайчик більше не з’явиться, – завелася Фіалка. – Нехай всі знають, який ти поганий.

– Не треба, люба! Я винен – мені й відповідати, – став благати Кактус. – Он, здається, у мене вже стовбур свербить, і колючки відвалюються.

Бідолашний Кактус так побивався, що й насправді почав нидіти.

– Здається, Кактус захворів, – вирішила Мати й веліла Хлопчикові: – візьми горщик і перестав його на інше підвіконня, ближче до сонечка.

– А чи не треба його полити? – поцікавився Хлопчик.

– Не треба мною опікуватись, – сумно зітхнув Кактус, – бо я спричиняю тільки горе.

– То може він не хворий? – не слухав його Хлопчик. – Диви, в нього на стовбурі якийсь паросток.

– От і добре. Ти дбайливо за ним доглядай – може, він і розквітне, – запевнила Хлопчика Мама.

Щоб Кактусу веселіше було рости, до нього підселили нового сусіда – блискучого Фікуса. Фікус був доброзичливим балакучим дідусем, тому Кактус швиденько оклигав. Через кілька днів Кактус знову товаришував із Сонячним Зайчиком, а коли Зайчик знаходився поруч, зіщулювався й згортав колючки – щоб не поранити ніжне створіння.

– Щось ти гарний став, пухнастий, – виголосив якось Зайчик, – мені здається, що найближчим часом ти почнеш квітнути.

– Ти жартуєш? – здивувався Кактус. – Це недосяжна мрія мого життя...

– Ще яка досяжна, – хихотнув Зайчик та пострибав додому, наздоганяючи свого старшого брата – Промінця.

Усю ніч Кактус не спав, бо дуже йому щось дошкуляло. Чи то пір’їнка поміж колючок потрапила, чи то пил до стовбура пристав – лоскоче й лоскоче у правому боці. Тримався Кактус, тримався, а потім звернувся до Фікуса.

– Дідусю, любий, подивіться, що там таке до мене причепилося?

– Та це в тебе, дитино, ось-ось пуп’янок розкриється, – зрадів дідусь. – Зараз я усіх знайомих покличу, нехай милуються.

– Який же я пестунчик долі! – радісно вигукнув Кактус.

І сміявся він так довго, що й не помітив, як пуп’янок розкрився і став найчудовішою у світі квіткою.

А що Фіалка? Фіалка так і залишилася наодинці сумувати на своєму підвіконні. Так їй і треба. Хіба ж можна ображати вірних друзів?

Як Кактус зацвів

У кімнаті, на підвіконні, жив великий шпичастий Кактус. За вікном сяяло сонечко, земля у горщику була м’якенька й сухенька, а протяг ніколи не торкався його шпильок. Здається, живи й радій. Але Кактус нудьгував.

– Ніхто на мене не звертає уваги, – торочив він і пильно оглядав свої колючки. – Чому ніхто не помічає, який я зелененький, який у тілі?

– Користі від тебе немає. Адже квітнути не можеш, – пирскала Фіалка, яка пишалася своїми біленькими квіточками. – Ось сиджу я поруч і тільки й бачу тебе, такого брутального, такого гострозубого...

І Фіалка потяглася до Сонячного Зайчика. Зайчик помилувався новим пуп’янком і стрибнув на маленький листочок, але підковзнувся й потрапив у колючі обійми Кактуса.

– Ой-ой-йой! – заквилив Зайчик. – Мій хвостик! Моє вушко! Ти проколов їх наскрізь!

За мить Зайчик побачив криві голки, які стирчали з його долоньки й люто затупотів золотавими ніжками:

– Ти злий! Більше я сюди ніколи не завітаю! Ні-ко-ли!

– Ось що ти наробив! – заголосила Фіалка й відвернулася від Кактуса. – Ти образив мого найкращого товариша.

– Хіба ж Я не твій товариш? – стиха запитав Кактус.

– Ні. Відтепер ти взагалі мій ворог, – відреклася від Кактуса Фіалка.

– Але ж я не хотів його образити, – почав виправдовуватися Кактус.

– Я загину, якщо Зайчик більше не з’явиться, – завелася Фіалка. – Нехай всі знають, який ти поганий.

– Не треба, люба! Я винен – мені й відповідати, – став благати Кактус. – Он, здається, у мене вже стовбур свербить, і колючки відвалюються.

Бідолашний Кактус так побивався, що й насправді почав нидіти.

– Здається, Кактус захворів, – вирішила Мати й веліла Хлопчикові: – візьми горщик і перестав його на інше підвіконня, ближче до сонечка.

– А чи не треба його полити? – поцікавився Хлопчик.

– Не треба мною опікуватись, – сумно зітхнув Кактус, – бо я спричиняю тільки горе.

– То може він не хворий? – не слухав його Хлопчик. – Диви, в нього на стовбурі якийсь паросток.

– От і добре. Ти дбайливо за ним доглядай – може, він і розквітне, – запевнила Хлопчика Мама.

Щоб Кактусу веселіше було рости, до нього підселили нового сусіда – блискучого Фікуса. Фікус був доброзичливим балакучим дідусем, тому Кактус швиденько оклигав. Через кілька днів Кактус знову товаришував із Сонячним Зайчиком, а коли Зайчик знаходився поруч, зіщулювався й згортав колючки – щоб не поранити ніжне створіння.

– Щось ти гарний став, пухнастий, – виголосив якось Зайчик, – мені здається, що найближчим часом ти почнеш квітнути.

– Ти жартуєш? – здивувався Кактус. – Це недосяжна мрія мого життя...

– Ще яка досяжна, – хихотнув Зайчик та пострибав додому, наздоганяючи свого старшого брата – Промінця.

Усю ніч Кактус не спав, бо дуже йому щось дошкуляло. Чи то пір’їнка поміж колючок потрапила, чи то пил до стовбура пристав – лоскоче й лоскоче у правому боці. Тримався Кактус, тримався, а потім звернувся до Фікуса.

– Дідусю, любий, подивіться, що там таке до мене причепилося?

– Та це в тебе, дитино, ось-ось пуп’янок розкриється, – зрадів дідусь. – Зараз я усіх знайомих покличу, нехай милуються.

– Який же я пестунчик долі! – радісно вигукнув Кактус.

І сміявся він так довго, що й не помітив, як пуп’янок розкрився і став найчудовішою у світі квіткою.

А що Фіалка? Фіалка так і залишилася наодинці сумувати на своєму підвіконні. Так їй і треба. Хіба ж можна ображати вірних друзів?

Як Кактус зацвів слухати онлайн безкоштовно