Микола Гоголь — неординарний письменник, чиї твори часом викликають у читачів різні емоції, від розчулення до відторгнення. Погляньмо на його творчість крізь призму деяких його найяскравіших творів та особливостей його стилю.
Одним яскравим прикладом творчості Гоголя є його повість «Вій». Це твір, хоч і короткий, зате насичений містикою та жахами. Потвора Вій, що зустрічається в повісті, який переслідує головного героя, змушує тремтіти від напруги та очікування страшних подій. Мало кого з читачів залишив байдужим міфічний герой Миколи Васильовича Гоголя — Вій, жахливе творіння, що має владу над нечистою силою.
З якого фольклору прийшов це персонаж?
Сам Гоголь — майстер містифікацій, писав, що він створений «простонародною уявою». Нібито так звався в Україні «начальник гномів», у якого повіки опускалися аж до землі. І нібито письменнику нічого не залишалося, як просто перенести міфологічну істоту з народних оповідей на папір.
Але насправді в Україні ніколи не було жодних міфічних гномів, не було їхнього ватажка. Більше того, самого слова «вiй» у Малоросiї нiколи не було. Тим не менш, як у слов'ян, так і в інших індоєвропейців у міфології присутні істоти, дуже близькі до гоголівського персонажа.
Деякі дослідники вважали, що за Вієм стоїть древній скіфський бог Вей (Вайя) — божество смерті та ураганів, прообраз язичницького бога давніх слов'ян Велеса. Деякі думають, що Гоголь взяв свого демонічного персонажа з міфології кельтів, і вказував, що у легендах Ірландії існував якийсь персонаж Балор — ватажок демонічного народу фоморов, який був ціле збіговисько нечистої сили.
Жінки цієї нечисті часто бували гігантськими і за потворністю не поступалися чоловікам. Балор мав здатність вбивати поглядом, міг спопелити їм цілу армію і тому мав прізвисько «Дурне око».
У стародавніх міфах Уельсу існує схожий суб'єкт — гігант, король велетнів Іспаден Пенкавр, у якого настільки великі повіки, що йому доводиться піднімати їх за допомогою кованих підпор. Віра в подібну істоту поширилася Європейським континентом дуже давно — у ті часи, коли з півдня зі слов'янами сусідили іранці, з півночі — балтійські племена, а із заходу — кельти.
У пошуках слов'янського коріння
Персонаж, схожий на Вія, присутній у слов'янських оповідях та билинах. У російській казці про Івана Биковича зустрічається герой, відьмак, який здатний розплющувати очі вилами. В Україні подібні здібності притаманні герою народної оповіді — Святому Касьяну, який раз на чотири роки, у свято, відкриває повіки та гине все, що потрапляє у його погляд.
Подібні образи існували і в інших регіонах України, як «луговий» хан половців Буняк або Солодовий Буньо з Поділля. Слово «вій» може походити від «вії». У білоруському Поліссі також існувала місцева билина, де смерть представлялася жінкою-чудовиськом з величезними віями.
Одвічна таємниця походження літературних персонажів залишається одним із найбільш інтригуючих питань для дослідників та літературних критиків. Можливо, Гоголь у своїй повісті відбив не лише міфологічний образ, а й свої власні душевні муки та страхи.
Прагнення розуміння сенсу зла і віри, боротьба зі своїми демонами — усе це знайшло свій відбиток у його творі. Але незважаючи на всі теорії та роздуми, одне залишається незаперечним: «Вій» Миколи Гоголя залишається одним з найбільш яскравих та значущих творів української літератури.
Однак, Гоголь через свій характер був підданий сумнівам й страхам щодо свого твору. Він побоювався, що його повість може ввести читачів в оману і відвернути їх від віри. Його занепокоєння перед долею «гріховних» творів було настільки велике, що він відмовився від гонорарів, отриманих з них, і посилено молив прощення. На нашому сайті ви можете слухати аудіокнигу «Вій» онлайн безкоштовно.
Микола Гоголь — неординарний письменник, чиї твори часом викликають у читачів різні емоції, від розчулення до відторгнення. Погляньмо на його творчість крізь призму деяких його найяскравіших творів та особливостей його стилю.
Одним яскравим прикладом творчості Гоголя є його повість «Вій». Це твір, хоч і короткий, зате насичений містикою та жахами. Потвора Вій, що зустрічається в повісті, який переслідує головного героя, змушує тремтіти від напруги та очікування страшних подій. Мало кого з читачів залишив байдужим міфічний герой Миколи Васильовича Гоголя — Вій, жахливе творіння, що має владу над нечистою силою.
З якого фольклору прийшов це персонаж?
Сам Гоголь — майстер містифікацій, писав, що він створений «простонародною уявою». Нібито так звався в Україні «начальник гномів», у якого повіки опускалися аж до землі. І нібито письменнику нічого не залишалося, як просто перенести міфологічну істоту з народних оповідей на папір.
Але насправді в Україні ніколи не було жодних міфічних гномів, не було їхнього ватажка. Більше того, самого слова «вiй» у Малоросiї нiколи не було. Тим не менш, як у слов'ян, так і в інших індоєвропейців у міфології присутні істоти, дуже близькі до гоголівського персонажа.
Деякі дослідники вважали, що за Вієм стоїть древній скіфський бог Вей (Вайя) — божество смерті та ураганів, прообраз язичницького бога давніх слов'ян Велеса. Деякі думають, що Гоголь взяв свого демонічного персонажа з міфології кельтів, і вказував, що у легендах Ірландії існував якийсь персонаж Балор — ватажок демонічного народу фоморов, який був ціле збіговисько нечистої сили.
Жінки цієї нечисті часто бували гігантськими і за потворністю не поступалися чоловікам. Балор мав здатність вбивати поглядом, міг спопелити їм цілу армію і тому мав прізвисько «Дурне око».
У стародавніх міфах Уельсу існує схожий суб'єкт — гігант, король велетнів Іспаден Пенкавр, у якого настільки великі повіки, що йому доводиться піднімати їх за допомогою кованих підпор. Віра в подібну істоту поширилася Європейським континентом дуже давно — у ті часи, коли з півдня зі слов'янами сусідили іранці, з півночі — балтійські племена, а із заходу — кельти.
У пошуках слов'янського коріння
Персонаж, схожий на Вія, присутній у слов'янських оповідях та билинах. У російській казці про Івана Биковича зустрічається герой, відьмак, який здатний розплющувати очі вилами. В Україні подібні здібності притаманні герою народної оповіді — Святому Касьяну, який раз на чотири роки, у свято, відкриває повіки та гине все, що потрапляє у його погляд.
Подібні образи існували і в інших регіонах України, як «луговий» хан половців Буняк або Солодовий Буньо з Поділля. Слово «вій» може походити від «вії». У білоруському Поліссі також існувала місцева билина, де смерть представлялася жінкою-чудовиськом з величезними віями.
Одвічна таємниця походження літературних персонажів залишається одним із найбільш інтригуючих питань для дослідників та літературних критиків. Можливо, Гоголь у своїй повісті відбив не лише міфологічний образ, а й свої власні душевні муки та страхи.
Прагнення розуміння сенсу зла і віри, боротьба зі своїми демонами — усе це знайшло свій відбиток у його творі. Але незважаючи на всі теорії та роздуми, одне залишається незаперечним: «Вій» Миколи Гоголя залишається одним з найбільш яскравих та значущих творів української літератури.
Однак, Гоголь через свій характер був підданий сумнівам й страхам щодо свого твору. Він побоювався, що його повість може ввести читачів в оману і відвернути їх від віри. Його занепокоєння перед долею «гріховних» творів було настільки велике, що він відмовився від гонорарів, отриманих з них, і посилено молив прощення. На нашому сайті ви можете слухати аудіокнигу «Вій» онлайн безкоштовно.